о.Іван Яворський: «Я вдячний Господу, що вибрав мене Своїм знаряддям праці для Його прослави»

5 серпня минає 40 років з дня висвячення декана Борщівського благочиння, настоятеля собору Борщівської ікони Божої Матері, митрофорного протоієрея отця Івана Яворського. Напередодні престольного празника ми зустрілися з отцем Іваном, аби привітати його і поговорити про місію священника, роль церкви в духовному і національному житті народу. А от про особисті заслуги, певні досягнення, яких у нього чимало, просив уникнути.
— Вітаємо Вас, отче, з такою поважною датою у житті і бажаємо ще багато і багато років вірно служити Богові і людям задля спасіння душ і національного розвою рідної держави.
— Щиро дякую. Хочу наголосити, що в Бога тисячу років – як день вчорашній, тому 40 років теж, як один день. Я багато в житті переосмислював, змінювався і хотів би, щоб люди також зазнавали

позитивних змін, щоб їм було добре, бо цього хотів Ісус. Я вдячний Господу, що вибрав мене Своїм знаряддям праці для Його прослави.
— За багаторічну душпастирську працю можете назвати період, який був переломним для Вас? І що має відбутися зі свідомістю людей, аби вони не за зовнішніми атрибутами, а за покликом серця повернулися до Бога, і щоб це стало їх духовною потребою?
— В той час, коли ми отримали дозвіл на будівництво храму на місці, де ходила Божа Мати. Це був кінець липня 1994 року. Що цікаво, Божа Мати з’явилася не православним, а греко-католикам. Коли будували храм, покійна нині Надія бачила світлий вогняний стовп над будовою. Це було єднання неба і землі. А для навернення людей нам необхідне величезне очищення через віру. Відвідування церкви – це ще не повністю віра. Віра — це коли виходиш з церкви очищеним і робиш у житті тільки добро. І святі люди грішили, але каялися, відрікалися гріхів, йшли до неба, і Господь давав прощення. Священник при сповіді просить покаятися, і це має бути щиро. Інакше це перетворюється на обрядовість: сусід іде в церкву, тому і я мушу йти. А кожен повинен жити так, ніби живе останній день. Найбільше люди приходять до Бога, коли їм якась біда. А коли горе минає, а людина мудра, тоді вона осмислює своє життя, перероджується. Більшість робить за принципом: світ гріховний, і я так чиню. А мало би бути навпаки: я повинен світ від гріхів очищати, а не примножувати їх.
— Ви належите до тих людей, котрі перебувають у безперервному пошуку і дії. Зрозуміло, що легше долати непростий шлях пізнання, творення, коли відчуваєш і Господнє милосердя, й підтримку, любов і розуміння близьких та друзів. Ви з цим згідні?
— Бог мене багато рятував. Але я вже давно зрозумів і повторюся, що Він мене вибрав Своїм знаряддям праці, щоб Його хвалити і славити. Цьому я присвятив майже все своє життя. Але це було б набагато важче зробити, аби не моя найкраща в світі дружина Марія. Вона взяла весь тягар сімейного життя на себе.
Моє життя – Господній храм, будівництво, утвердження самостійної української церкви. Для здійснення всього цього я залишав дружину з дітьми. В багатьох ситуаціях це був своєрідний ризик. А для жінки – суцільні переживання за мене. 70% мого успіху – це заслуга дружини, дітей, сім’ї. Всі вони намагаються жити по-Божому, але я відчуваю перед ними вину. Я мав би бути більше з ними, брати більше участі у житті дітей. Щодо друзів. Я знаю вислів: «Не надійтеся на князів людських, в них немає спасіння. Тому треба розраховувати на Бога». Але у моєму житті є багато священників і людей, яких я можу назвати справжніми друзями, до яких я можу звернутися в скрутну хвилину. А взагалі, я люблю всіх людей, молюся за них.
— Мені подобаються мудрі люди, часто дослухаюся до їх думки. Свого часу, коли навчався у Московській духовній семінарії, де освіта рівнялася до університетської, часто доводилося спілкуватися з різними людьми. В той час теологічна освіта не була популярною, на нас дивилися скептично. Я нікого ніколи не принижував і не хотів, щоб принижували мене. Тому завжди намагався бути на рівні. Впродовж свого життя зібрав чималу бібліотеку, третину якої становить релігійна література, яку я зараз переважно й читаю. Черпаю позитив і душевне задоволення від церковного співу. Люблю слухати пісні і музику дитинства, бо вони нагадують про молодість, красу життя, в кожній тій пісні була думка, натхнення. Люблю спокійну стишену музику, щоб під неї відпочивати. Захоплююся красою навколишнього світу. Природа – це книга, в якій ми бачимо мудрість Божу. Якби ми це зрозуміли, то набагато краще жили б. Бо що природне, те – Боже. Все навколо нас — це лікарські рослини, але треба вміти ними скористатися. Гляньте, які чудові квіти біля нашого храму, кожна – неповторна, дивовижна, милує очі і втішає душу.

— Потрібен певний досвід, аби переконатися, що щедрість і співчуття – непрості речі, які може чинити людина. До них вона має бути добре підготовленою, світлою і впевненою у своїй місії. Чи не так?
— Бог різними шляхами йде до людини. Можна не бути християнином, але своєю чистотою, милосердям крокувати до Всевишнього, прийняти хрещення і жити з ним. А можна бути недобрим християнином, і в кінечному результаті потрапити в пекло. Біда нашого сучасного світу в тому, що ми всі Божі цінності нівелювали: любов, життя в любові, доброчесності. Молодь вважає, що ми віджили своє, у них інші цінності: матеріальні блага. Але щастя не в цьому. Щастя тоді, коли в душі спокій і умиротворення. Ми радіємо елементарним життєвим дрібницям. Багаті часто втрачають відчуття щастя.
— У найважчі хвилини свого життя людина шукає порятунку у Бога. Що потрібно, аби Всевишній її почув?
— Чому Господь прийшов до нас? Щоб знайти і спасти загублене, і те, що загинуло. Бог кожному допоможе. Він нас не залишить у будь-якій ситуації. Згадаймо притчу про блудного сина. Вона має глибокий релігійний зміст. Ми над цим не задумуємось. Батько вийшов назустріч блудному синові, він його чекав, чекав, поки син покається і прийде до нього. Так і в кожної людини є можливість прийти до Бога. Ніколи не слід опускати руки. Бог нас любить безмежно, обіцяє безмежну вічну радість. Для цього він апостола Павла підняв на небо, а потім опустив на землю. В цій подорожі Павло побачив, що нас чекає на небі. Але для цього треба бути чистим, бо лише чисті увійдуть у Царство Небесне. Тому ввечері слід дякувати Богові за прожитий день, просити, щоб вранці встати, а якщо це буде остання ніч, то щоб Бог пробачив і взяв на небо. Зранку потрібно встати, подякувати Богові за те, що Бог продовжив наше життя. І попросити, щоб день, який настав, був Богом благословенний. Якщо ми так будемо діяти, то буде мир, спокій, всепрощення.
— У наш непростий час багато вважають, що «русскій мір», зросійщені еліти, байдужий і неосвідчений народ не дають Україні рухатися вперед. Чому так? Візьмемо для прикладу релігію. Чому Томос, якого українці чекали кілька століть, для багатьох, під впливом чужої ідеології, став розмінною монетою, чимось неприйнятним, а то й засобом розбрату?
— Ми будемо щасливі, коли шукатимемо Божої правди: в прощенні, любові, єдності. Томос – сповнення Божої правди, а люди мають свою правду і не шукають Божої. Біда в тому, що ми не любимо Бога, не виконуємо Його заповіді. Війна – це результат того, що люди забули Бога, нема любові до ближнього. Якби зовнішній ворог знав, що ми варті віддати одне за одного життя, то не прийшов би. Розповім вам одну історію, коли ізраїльський сенатор запропонував нашій жінці-українці прийняти іудаїзм, а вона відмовилася. На що він відповів: «Добре робиш, що тримаєшся своєї віри, бо і ми скоро приймемо віру Христову». Значить і вони чекають пришестя Христа.
— На Тернопільщині вже чимало парафій УПЦ МП повернулися в лоно Православної Церкви України. Більшість релігійних конфесій стоять на захисті національних інтересів. І все ж на недавніх виборах проголосували проти тих політиків, котрі виборювали незалежність української церкви, державність мови, створювали сильну армію, проводили декомунізацію. Чому так сталося?
— Сьогодні інноваційні технології: телевізор, Інтернет, комп’ютери стали важливішими за людське спілкування. Зараз люди хочуть хліба і видовищ. Багато мільйонерів думали, що зі зміною влади, їм стане краще жити. Тепер шкодують про свій вибір. Серіали — методика психологічного, а можливо, й психічного впливу на людей. На жаль, у багатьох сучасних фільмах зображують деградовану українську націю. Технології навіяли людям оману. На телебаченні відкрито дехто сміється з Томосу. Це — велика російська пропаганда.
— Отче Іване, Вам не раз доводилося бути поруч з тими, котрі покидають цей світ, допомагати їм, як кажуть, на переправі. За чим найбільше шкодують люди, готуючись за мить постати перед обличчям Христа?
— Людина в муках каже: «Боже, забери мене». Коли приходить остання хвилина, каже, що хоче жити. Це тому, що віра мала. Якби вірили, що після смерті – зустріч з близькими, то відхід в інший світ був би легшим. Колись давно побожним людям Господь казав, коли вони підуть з цього світу. І вони готувалися до відходу, прощалися з усіма, благословляли. Смерть земна праведника легка, смерть грішника – є лютою, він вмирає в болях, криках. Ми маємо не дивитися на смерть як на кінець земного життя, а як на перехід в інше життя. Під час останньої сповіді багато кажуть, що якби дався їм шанс, прожили б своє життя інакше: більше було б Бога, милосердя, доброти, любові. Є байдужі, шкодують, що вмирають. Святе Письмо каже: «Пізнай себе, пізнай Бога, живи так, щоб Бог був у тебе, твоєму житті, погану думку відкидай». Щоб життя було достойним, треба, щоб люди були достойними і мудрими.
— Отче Іване, відпуст 31 липня збирає до собору Ікони Борщівської Божої Матері багато людей, котрі шукають у Богородиці захисту, порятунку, зцілення, відповідей на різні життєві питання.
— Я щасливий в Бога, що на цьому святому місці, як стверджують старожили і наші сучасники, де не раз з’являлася Пресвята Богородиця, ми спорудили величний храм, до якого приходять і йтимуть люди, знаючи, що Матір Божа усіх прийме під Свій покров, кожного благословить і порятує. До мене звертаються багато людей у різних потребах, а є й такі, котрі засвідчують, що особисто відчували поміч Борщівської Божої Матері. Так, одна жінка з Худиївців, якій вже ніхто з лікарів не давав шансів на одужання, не хотів робити операцій, звернулася за поміччю до Борщівської Божої Матері, і та з’явилася їй біля операційного столу. Жінка успішно перенесла операцію й одужала. Вона на колінах зустрічала нашу ікону у сільському храмі, часто приходить і до нашого собору помолитися. Іконка Борщівської Богородиці допомогла зцілитися чоловікові після важкої хвороби. Його син дякував нашому парафіянину з цукрового заводу, котрий подарував йому іконку. І мені розповів про цей випадок. Вчителька одного з сіл Мельнице-Подільського куща не вірила у з’явлення Божої Матері у Борщеві. Але коли придбала іконку у нашому храмі принесла додому, поклала в родинну капличку. Наступного ранку почула там неперевершений аромат, а на іконці росинки, які віддавали божественні пахощі. Щодо з’явлення Божої Матері, то, як я помітив, це відбувається напередодні випробувальних періодів в житті країни чи окремих людей. Очевидці бачили з’явлення Борщівської Богородиці на цьому місці 9 травня 1939 року — перед великою війною. З’явилася вона тут і в 1994 році, і в 2012-му – перед Майданом і війною на Сході. Матінка Божа не лише попереджає, Вона захищає наше місто від різних природних катаклізмів і пошестей, від злоби і неправди, наповнюючи наші серця любов’ю, миром, милосердям. Завтра у нашому храмі відбудеться великий відпуст. Святу Літургію разом з багатьма священниками служитиме високопреосвященніший Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький. Усі отримають благословення Борщівської Матері Божої, свята вода умиротворить наші серця, а молитва заспокоїть душі.
— Дякуємо за розмову.
Наталія ГАЛУШКА, Марія ДОВГОШИЯ

Залишити відповідь